Термін Доменне ім'я (англ. Domain name) має кілька значень: Ім'я, що ідентифікує комп'ютер або комп'ютери у мережі інтернет. Це ім'я виглядає як частина web-адреси, наприклад uk.wikipedia.org. Продукт, котрим реєстратори доменних імен забезпечують споживачів. Такий продукт часто називають зареєстроване доменне ім'я. Імена, що використовуються для інших цілей, наприклад спеціальне ім'я яке стоїть після @ у адресі електронної пошти.
Доменне ім'я — це унікальне алфавітно-цифрове ім'я, що ідентифікує конкретний вузол Інтернет. Доменні імена звичайно складаються з двох і більше частин, розділених крапками. Ліва частина доменного імені відповідає кінцевому вузлу мережі (ідентифікує кінцевий вузол мережі). Права частина є більш загальною (визначає країну, область, регіон і т. п.).
Кожне доменне ім’я відповідає одній або декільком IP-адресам, і одній IP-адресі можуть відповідати декілька доменних імен. Якщо на одне доменне ім’я приходиться більше однієї IP-адреси, це означає, що за даною адресою знаходяться декілька серверів, які ділять між собою потік повідомлень; якщо ж декілька доменних імен присвоєні одній IP-адресі, то це може означати, що власник сервера зареєстрував для себе декілька доменних імен або що декілька клієнтів спільно використовують один сервер. [/b]Доменне ім'я може мати, наприклад, такий вигляд: cki.ipri.kiev.ua. Як правило, доменне ім'я (його ліва частина) збігається з назвою організації, компанії або торговельної марки.
26 червня організація ICANN на нараді в Парижі проголосувала за введення можливості реєстрації довільних доменних імен першого рівня. Крім того, доменні імена можна реєструвати не тільки латинською, а і кирилицею, івритом, арабською та китайською мовами. Доменна система імен (англ. Domain Name System, DNS) — розподілена система перетворення імені хоста (комп'ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу. Кожен комп'ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам'ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше. Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не підтримувати одне централізоване джерело, а роздати владу на місця. Правила формування імен
Повне доменне (від англ. domain) ім'я машини (FQDN, Fully Qualified Domain Name) можна розбити на дві частини — ім'я області-домена та власне ім'я машини. Наприклад, m30.ziet.zhitomir.ua — повна доменне ім'я машини m30, яка знаходиться у домені ziet.zhitomir.ua. За порядок у доменах, як правило, відповідає певний комп'ютер, користувачі-адміністратори якого слідкують за тим, щоб не було, наприклад, різних машин з однаковими ІР-адресами. Наприклад, відповідальність за область-домен ziet.zhitomir.ua покладається на машину alpha.ziet.zhitomir.ua Ця влада делегується зверху вниз від машини ns.lucky.net, яка відповідає за домен zhitomir.ua. В свою чергу, відповідальність за область ua делегована машині зверху від так званих кореневих серверів (root server). Всю цю систему можна уявити у вигляді перевернутого дерева. Нижче наведений список імен доменів верхнього рівня (далеко не повний). Повний список географічних областей, в основному, відповідає двобуквеним ISO-кодам країн і його можна знайти, наприклад, на WWW-сервері ISOC (http://www.isoc.org). Необхідно розрізняти доменне ім'я, та поштову адресу. В поштовій адресі повинен бути знак «@», якій розділяє поштову адресу на доменне ім'я та ім'я поштової скриньки. Коли мережа Інтернет була молода та невелика, таблиці відповідності імен та адрес зберігалися у звичайному текстовому файлі, який періодично просто розсилався всім учасникам електронною поштою. Після того, які кількість машин значно збільшилася, така схема перестала ефективно працювати і програмісти університету штату Каліфорнія в Берклі спроектували і написали програму BIND (Berkeley Internet Name Domain), яка відповідає на запити машин користувачів, які стосувалися імен та ІР-адресу. Служба імен DNS (Domain Name System) — це розподілена база даних доволі простої структури. Для початкового знайомства можна вважати, що це кілька таблиць, у яких записано: яку ІР-адресу має машина з певним іменем; яке ім'я має машина з визначеною адресою; що це за комп'ютер і яка операційна система встановлена на ньому; куди потрібно направляти електронну пошту для користувачів цієї машини; які псевдоніми є у даної машини.
Для прикладу розглянемо випадок, коли користувач посилає пошту з машини polesye.zhitomir.ua користувачу за адресою rozhik@ziet.zhitomir.ua (знак «@» носить назву commercial «at» sign). При встановленні на машину протоколів TCP/IP системний адміністратор вказує ІР-адресу комп'ютера — найближчого серверу імен. Поштова програма подає цьому найближчому серверу запит: «Куди посилати пошту для ziet.zhitomir.ua» Якщо найближчий сервер не може відповісти, то він, в свою чергу, посилає запит до більш «старшого» серверу. Нарешті, стає зрозумілим, що всю пошту для області ziet.zhitomir.ua необхідно відправляти на машину alpha.ziet.zhitomir.ua або relay2.lucky.net. Разом з цим відповіді містять ще адресу цієї машини. Поштова програма зв'язується з цим комп'ютером (використовуючи не ім'я, а адресу) та передає йому пошту. Всі ці переговори та відправка пошти, як правило, відбувається протягом кількох секунд і користувач не помічає цього. Якщо машина ziet.zhitomir.ua недоступна то тоді пошта на час, в якій неможливо зв'язатися з машиною ziet.zhitomir.ua (наприклад під час профілактики каналу зв'язку) чекає своєї черги на пересилку на машині relay2.lucky.net. Це характерна для Internet-програм поведінка. Як правило, поштові програми подають доволі багато запитів службі DNS, і ці питання доволі складні. У більшості випадків у програмах користувачів намагаються дізнатися лише одне — яка ІР-адреса у машини з відповідним іменем. Зрозуміло, що всередині цієї системи імен існує маса нюансів, правил та хитрощів. Більш докладніше з ними можна ознайомитися в описах стандартів Internet або в спеціальних книгах. Компанія "Хостмастер" спільно з ICANN в Україні ввела у дію локальній кореневий сервер DNS, що містить інформацію про домени верхнього рівня. Сервер є "дзеркалом" одного з 13-кореневих серверів ICANN, відомого під назвою "L-root".
